Спосіб залучати людей до села знайшов голова Красненської сільради, що на Херсонщині, Олександр Пістолетов.

Вот, оказывается, каким может быть украинское село, если председатель сельсовета занят прямым выполнением своих обязанностей, а не только примитивным раздербаниванием общенародной земли.  Знакомьтесь: Александр Васильевич Пистолетов, председатель сельсовета из села Красного, Скадовского района Херсонской области. 

Приводим текст статьи журналистки Марии Шепотило, который опубликовала "Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад".

Якщо ви гадаєте, що українське село в занепаді, – мерщій у Красне Скадовського району. За останні роки до нього потягнулися вітчизняні й іноземні інвестори – вкладаються в туристичний бізнес. Столичні мешканці теж оцінили перспективи Красного, переселяючись до нього – і що цікаво, не для відпочинку, а постійного проживання та ведення господарства. Але, за словами самих селян, так було не завжди.

Село розташоване на березі Чорного моря. Здавалося б, чого ще треба його жителям для щастя? Та все з тим щастям якось не складалося. Аж доки одинадцять років тому не обрали на посаду голови сільради Олександра Пістолетова.
 

Ніби медом помазали

Роздивився навкруги, з’ясував, що до чого, і розпочав новий голова з наведення звичайного порядку: обладнав зупинки, асфальтував дороги, полагодив вуличне освітлення. Не забув про соціальну сферу і культурне дозвілля. Взяти хоча б Будинок культури на 600 місць – таким не кожен районний центр може похвалитися. Крім того, йому вдалося налагодити добрі стосунки з місцевими підприємцями, які охоче включилися в життя громади, підтримуючи матеріально. А кому ж не до вподоби порядок і злагода? От і потягнулися у Красне відпочиваючі (природні ж бо умови тут не гірші за ті, що в Скадовську), а також підприємливі люди, які побудували кафе і готелі, а ще ті, хто просто виявив бажання оселитися у перспективному населеному пункті на березі моря. Як наслідок, ціни на будинки зросли: за двоповерховий зараз просять 100 тисяч доларів – майже як за трикімнатну квартиру в столиці.
На території сільради є дитячий садок, школа, амбулаторія, кілька магазинів, пожежне депо, пансіонати та кафе, сім дитячих оздоровчих закладів, яхт-клуб. Вабить пляж, за чистотою якого слідкує сільська громада на чолі з головою. Швидше сказати, Олександру Пістолетову є чим похвалитися. Проте чоловік він доволі мовчазний, про власні здобутки розповідає неохоче, вважаючи, що нічого надзвичайного не відбувається, – він просто виконує свою роботу.

Хто у домі хазяїн?

Життєвий принцип Олександра Васильовича: хочеш щось мати, починай робити, а не шукай відмовок на зразок «немає коштів». Та й коли вони були? І від кого чекати? А тим часом кожного вечора село занурювалося у пітьму. Тільки не набити б лоба об стовпи, що були поставлені ще при колгоспі. Голова взявся організовувати селян на громадські роботи – та щось тяжко велося. Тоді вирішив заохотити власним прикладом. Разом зі своїм шофером і місцевим електриком почали укріплювати «мертві» стовпи, міняти ліхтарі. По закінченні здали роботу енергопостачальній організації. Вийшло все дешево і сердито.
– Односельці, коли побачили, що ми працюємо, – розповідає голова, – почали приєднуватися до нас. Зараз збираємося робити освітлення ще на чотирьох вулицях.
Дітлахам – затишок і виховательку
Та найбільше Олександр Васильович пишається тим, що змогли відновити роботу дитячого садка. Він десять років не працював і за той час перетворився майже на руїну. Адже вдалося – відремонтували.
– Потреба в садочку завжди була. У нашому селі з народжуваністю все гаразд, обійшлося без демографічних ям. Більше скажу: за 200 років кількісний склад населення залишався стабільним – і нині у межах трьох тисяч тримається. А не працював дитсадок тому, що не було коштів на його опалювання, бо будівля чимала – на 165 місць, – говорить сільський голова.
На відновлення дитячого садка витратили майже мільйон гривень. Частину грошей Скадовська районна адміністрація виділила, частину – з сільського бюджету, ще й місцеві підприємці долучилися. Зараз у садочку працює три групи, відвідує його 65 дітлахів.
Сільський голова особисто проводить нам екскурсію дитячим закладом. У всіх групах гаряча вода, затишні спальні. До речі, в яслах їх аж дві, окремо для діточок, які міцно сплять, і окремо для тих, кого вдень важко вкласти, – все для того, щоб одні не будили інших. Є музична кімната, щоправда, штатного музкерівника немає, батьки власним коштом наймають педагога з музичної школи. У дворі обладнані дитячі майданчики. Завідуюча Ольга Забудько впевнена, якби не Олександр Васильович, і досі без садка були би.
– Він особисто контролював, як тривали роботи, шукав кошти на ремонт. Та що там! Навіть вихователів потім разом на роботу брали, – згадує Ольга Миколаївна.
Молодим – зал із тренажерами
Тепер сільський голова заходився створювати сучасний спортзал, щоб місцева молодь не нудьгувала. Вже й приміщення відповідне знайшов.
– Де ж на нього кошти візьмете? Хіба сільський бюджет потягне таке задоволення? – цікавлюся.
– Звісно, бюджет у нас невеликий, та й на території села немає ніяких великих підприємств і основні джерела наповнення сільської скарбниці –податок на землю та плата за оренду земельних ділянок. Але місцеві підприємці, а в селі зареєстровано 19 фермерських господарств, не стоять осторонь, допомагають, хто чим зможе. Минулого року у школі пластикові вікна поставили, цього року в садочку двері замінили. Зацікавлений у процвітанні села і дрібний туристичний бізнес. Один чоловік з Луганська купив землю, побудував приватний пансіонат, так до нього відпочиваючих туристичними автобусами возять. Ще один невеличкий пансіонат тримав американець, дуже йому наше село подобалося, та, на жаль, цього року помер. А чим більше відпочиваючих, тим для нас краще, адже вони платять до бюджету туристичний збір – невеликі кошти, але ж кошти. А щодо спортзалу, то на нього кошти вже є. Ми продали непотрібну нам котельню – її підприємець під склад купив. І на ділянку землі під магазин покупця знайшли. Тож вистачить, – пояснює Олександр Васильович.

Зробили генплан, розширили межі

Хто хоче працювати, той собі у Красному, бодай на сезон, а роботу знайте – завжди потрібні робочі руки на фермерських господарствах, у дитячих оздоровчих закладах. Проте більша частина селян воліє працювати сама на себе. Вирощують зернові, технічні культури, овочі, фрукти. Збувають продукцію на оптовому ринку, що за 60 кілометрів від села.

– Нібито все в нас гаразд… Хоча є в мене мрія – відновити роботу лікарні. Раніше була лікарня на 60 ліжок – зараз лише амбулаторія. Але приміщення, де її можна було б розмістити, є, проте спеціалістів катма, лікарі не хочуть їхати в сільську місцевість, працювати за мізерну зарплату. Хоча ми готові навіть землю під нову будівлю виділити. Зробили новий генплан – будемо збільшувати межі села на 260 гектарів, усе під забудову віддамо. Тож усі бажаючи зможуть отримати ділянку.
Хочете вірте, хочете ні, але, залишаючи Красне, на душі добре. Виявляється, не все так погано в українському селі. Після відвідання Красного розумієш, що занепадає воно не стільки через брак коштів чи робити, як через відсутність господарського підходу і пасивність самих мешканців. А в Красному все інакше. Тому є і перспектива.

Возникает вопрос: а чем Красноселка хуже? Вместо моря рядом -- лиман. Вместо Херсона рядом --Одесса, до которой 2 километра вместо 60-ти. Есть лишь одна существенная разница: председатель в Красноселке - не Александр Пистолетов.

Марина Шепотило

по материалам сайта  ridneselo.com